Я люблю сніданки
Я люблю сніданки. Це любов, що почалася давно, у ранкових променях сонця, у затишку ще тихого дому, коли єдиний звук, що порушує тишу, – це ніжний шелест горнятка з кавою. Але є одна історія, яка надала цій любові особливого відтінку. Це історія про теплі, як серпневе сонце, сторінки книги з рецептами Дарії Цвєк.
Була звичайна осінь, тиха й трохи меланхолійна, коли я випадково натрапила на стареньку кулінарну книгу в бабусиній бібліотеці. Трохи пожовклі сторінки, розмитий чорнильний почерк на полях, аромат, що віддавав легким запахом яблук та кориці – усе це було як мандрівка в інший час. Я погортала сторінки й помітила рецепт сніданку, простий і домашній, який відразу переніс мене в дитинство, у ті дні, коли бабуся готувала нам щоранку щось особливе.
Це був простий рецепт яєчні з хрустким житнім хлібом та маслом, злегка посипаний зеленою цибулею. Я уявила собі бабусю, як вона старанно нарізає хліб і кладе його на пательню, щоб обсмажити з обох боків. Її рухи були повільними, майже ритуальними, як у справжнього художника, що створює щось прекрасне й неповторне.
Наступного ранку я вирішила спробувати приготувати сніданок за рецептом з книги. Поки я обсмажувала хліб, запах в кімнаті став таким самим, як у дитинстві – запах гарячого хліба і свіжозрізаної зеленої цибулі. Я відчула, що поряд з кухонною плитою неначе стоїть бабуся, з посмішкою спостерігаючи за моїми стараннями.
Відтоді кожен сніданок для мене – це маленька історія, що розгортається на тарілці, мов кадри з кінофільму, знятого у теплих тонах. Це не просто їжа – це час, коли я спілкуюся зі спогадами, зі своїми предками, що зберігали ці рецепти, як коштовний скарб. Я люблю смакувати простий сирник чи запечені яблука, які теж знайдені на сторінках книги Дарії Цвєк. Ці рецепти нагадують мені про справжню цінність простоти і домашнього тепла, про те, що в кожному інгредієнті – любов і турбота.
А ще, у сніданках є щось особливо романтичне, наче тихий ранок із коханою людиною. Я уявляю, як готую для когось особливого: трошки підсмажений хліб з джемом, горнятко запашної кави і фрагменти незабутніх розмов під час сніданку. У такі моменти з’являється відчуття, що час завмирає, що цей сніданок може тривати вічність. І саме тому, мабуть, я люблю сніданки – за їхню здатність зупиняти час і дарувати тепло навіть у самотні ранки.
Дарія Цвєк навчила мене, що кулінарія – це не просто набір інгредієнтів, а спосіб дарувати кохання і ніжність, спосіб залишити частинку себе у кожній страві. І хоч минуло багато років, але сніданки за її рецептами досі дарують мені справжню радість. Це моя маленька історія, мій роман із ранками, яким ніколи не захочеться ставити крапку.